Бог допоможе пробачити образу — Бог допоможе забути образу

Ця стаття — про один з аспектів ходіння в Дусі та християнського дорослішання. Про якість характеру, яка робить нас схожими на Ісуса. Про дію, яка вкорінює на землі Боже Царство і руйнує царство темряви. Про те, що відкриває в’язниці і випускає змучених на свободу. Про те, чого ми відчайдушно потребували раніше, і чого потребуємо часом тепер. Про те, що дав нам Бог, і що ми, своєю чергою, можемо давати іншим — про прощення і про те, що воно приносить у наше життя.

Також ми досліджуватимемо непрощення, як вільний вибір людини не підкорятися Богові, і до чого призводить цей вибір.

Чому треба відпускати образи?

Той, хто прощає, дає другий шанс заради іншої людини. Іноді люди ранять нас через власну вразливість. Коли ми розуміємо це, ми розвиваємо співчуття до іншої людини, і тому нашою мотивацією стає допомога іншій людині, щоб вона змогла подолати ці рани, і вони не були передані іншим.

Що буде, якщо не пробачити?

Вона транслюється з добрими намірами, але сама по собі шкідлива. Суть її в тому, що всепрощення — це шлях до життя, вільного від гіркоти й ненависті. І якщо ви не можете пробачити безсовісного кривдника, значить, ви людина духовно нерозвинена і вам загрожують серйозні емоційні та фізичні проблеми.

ПРОЩЕННЯ

Однією з дій, яку ми робимо на користь Бога і яку інколи не так просто здійснити — це прощення.

Ми будемо говорити на підставі уривка з Євангелія від Матвія, 18 розділ, з 21 по 35 вірш, де Ісус відповідає на запитання одного зі Своїх учнів.

Петро поставив Ісусу запитання про те, чи до семи разів прощати кривдника. Рабини говорили, що потрібно прощати тричі. Петро подвоїв цю кількість і додав один: «Господи, скільки разів прощати братові моєму, що грішить проти мене? Чи до семи разів?» (Мф.18:21). «…Він здавався собі таким великодушним: «Я справлю враження на Учителя готовністю прощати до семи разів» [5, С.144]. «Але він отримав вражаючу відповідь. Ісус розвіяв те, що Петро вважав великодушністю: «…не кажу тобі: до семи разів, але до семидесяти семи разів» (Мф.18:22). Іншими словами, прощай так, як це робить Бог — завжди» [5, С.144].

Прощення — повсякденна необхідність

Прощение — повседневная необходимость

Ради того, чтобы мы были прощены, Иисус умер на кресте. Ради того, чтобы мы могли прощать, Бог дал нам Своего Святого Духа, сделал нас причастниками Своего любящего, прощающего и милующего естества, дал нам силу Духа, ум Христов, Слово Истины, разрушающее всякую ложь. Он экипировал нас, дал все необходимое, чтобы мы могли прощать, быть набожными и довольными, любить и иметь счастливую жизнь во Христе Иисусе. Если бы мы понимали, сколько нам простил Иисус, мы бы бежали за обидчиками, чтобы простить их.

Прощати, як Христос, — безумовно.

Про це ж говорить і апостол Павло: «Тож зодягніться, як вибрані Божі, святі й улюблені, у милосердя, доброту, смиренномудрість, лагідність, довготерпіння, змилосердя один до одного, прощаючи один одному, і прощаючи взаємно, коли хтось на когось має нарікання, бо Христос пробачив вам, то й ви» (Кол. 3:12-13).

Ісус і Павло нічого не говорять про почуття того, до кого вони звертаються, про те, чи попросив кривдник прощення, чи повернув борг. Ні. Прощення — це рішення, вибір, заснований на акті волі, а не на почутті; усвідомлення того, що я був повністю прощений Богом і Він повністю анулював мій борг. Прощення в характері Ісуса Христа. Він прийшов на землю для того, щоб пробачити. Прощення — початкова умова перебування з Богом. Без прощення немає порятунку, звільнення, зцілення і життя у свободі.

«Прощення можливе тому, що Христос узяв на Себе покарання за гріх» [7, С.26]. Ісус простив нам і нас тоді, коли ми були ще грішниками. Ми б ніколи не заслужили самі прощення своїх гріхів. Тому Він дарував нам прощення. Наше прощення нам не коштувало нічого. Але Ісусу воно коштувало мук і смерті. Ми несемо відповідальність перед Богом і людьми за те, щоб жити в прощенні (Євр.12-15).

«Ми є «служителями Христа».

Ми не тільки маємо Його думки у своєму розумі. У нас є Його Дух у наших серцях. У нас є сила, щоб робити те, що робив Він. Він живе в нас. Люди хочуть бачити Ісуса в нас, а не тільки Його світогляд» [2, С.94].

«Прощати — це не тягар, який Ісус звалив на нас. Він вчить нас жити в приголомшливій свободі, прощаючи і забуваючи образи. Тому що Він прийшов «зцілювати розбитих серцем і відпускати полонених на волю» (Іс.61:1) [1]. Це право і привілей царів — прощати і відпускати на волю!» [4, С.35].

Отже, Бог велить нам прощати своїх кривдників так, як Христос безумовно пробачив нас, і робити це завжди. Підставою прощення є розуміння того, що Христос пробачив нас, коли ми були ще грішниками. Ми черпаємо силу для того, щоб прощати, у Божому серці, що прощає, що живе в нас, у силі Духа Святого.

НЕПРОЩЕННЯ

Далі в розмові з Петром Ісус розповідає притчу про те, що Царство Небесне подібне до царя, який пробачив свого раба, котрий заборгував йому немислиму суму, тому що тому нічим було заплатити (Мф.18:23-34).

«Борг, який нам пробачили, неможливо сплатити. Не існує жодної можливості повернути Богові все те, що ми Йому винні. Тому Бог приніс спасіння, як безкоштовний дар. Ісус сплатив за списком наших боргів. Ми можемо бачити паралель між взаємовідносинами слуги з царем і нашими взаємовідносинами з Богом» [5, С.146].

Але раб, відпущений на волю милосердним царем, знайшов одного зі своїх товаришів, який винен був йому невелику суму грошей. Не дивлячись на благання боржника, раб не пробачив свого товариша і посадив його в темницю. Коли государ дізнався про це, то покликав його і сказав: «Злий раб! увесь борг той я пробачив тобі, бо ти вблагав мене; чи не належало і тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе? І, розгнівавшись, государ його віддав його катам, поки не віддасть йому всього боргу». (Мф.18:32-34).

Результатом непрощення стало те, що злий раб був відданий катам практично назавжди. Тому що неможливо, сидячи у в’язниці, заробити таку величезну суму грошей.

І потім Ісус додав: «Так і Отець Мій Небесний вчинить із вами, якщо не пробачить кожен із вас від серця свого братові своєму гріхів його» (Мф.18:35).

Хтось сказав: «Непрощення подібне до того, як людина випиває отруту, очікуючи, що її кривдник від цього помре».

Без Бога прощати вкрай складно, тому що за непрощенням стоїть сатана і все його царство. У характері диявола — не прощати. І він чинить опір прощенню, посилаючи людині різні думки про кривдника, він тримає в полоні непрощення, у в’язниці. Прощення звільняє, непрощення сковує.

Поширена приказка про те, що час лікує, є типовою брехнею сатани. Час не лікує, а заганяє образи й переживання глибоко всередину людини. І потім у неї з’являються різні хронічні хвороби, які неможливо вилікувати, бо гіркий їхній корінь захований глибоко в серці та душі людини. «Найгірше те, що почуття образи, одного разу з’явившись, ніколи не припиняється. Можна або пробачити, або мучитися» [3,С.12].

Павло стверджує, що непрощення дає місце сатані (2Кор.2:10-11; Еф.4:26-27).

Непрощення — це посів

Багато людей вважають себе вправі не прощати і думають, що при цьому їхнє життя не буде піддано небезпеці. Але Павло каже: «Не обманюйте себе: Бог не буває зганьблений. Що посіє людина, те й пожне: той, хто посіє в плоть свою, від плоті пожне тління, а той, хто посіє в дух, від духа пожне життя вічне» (Гал. 6: 7-8). Непрощення є ходіння по плоті. «Павло з повною ясністю пояснює, що милість Божа не звільняє нас від обов’язку робити все, що в наших силах, щоб жити праведно. Ходити по плоті — значить витрачати себе на задоволення наших плотських прагнень» [8,С.589].

Непрощення — це життя в поразці. Образа і непрощення — це посів у 30, 60 і 100 разів у своє життя і в життя рідних і близьких людей. Що сієш, те й будеш пожинати.

Непрощення несе руйнування

Ісус сказав: «Кожен, хто приходить до Мене, слухає слова Мої і виконує їх, скажу вам, на кого подібний. Він подібний до людини, що будує дім, котра копала, заглибилася і поклала підставу на камені; чому, коли трапилася повінь, і вода накинулася на цей дім, то не могла похитнути його, тому що він заснований був на камені. А той, хто слухає і не виконує, подібний до людини, що збудувала дім на землі без фундаменту, який, коли на нього накинулася вода, негайно впав, і зруйнування дому цього було велике» (Лк.6: 47-49).

У моєму житті був період, коли в мені накопичилося стільки образ, що я переживала велике руйнування у своєму житті. Заручниками моїх образ стала вся родина. І дім, замість місця спокою, любові й радості, став місцем нанесення ран і полем бою. Спочатку я не бачила зв’язку між моїми образами й тим, як я з ними поводилася, і тим, що відбувається в домі, і моїм здоров’ям. Тільки в моїй свідомості весь час звучало місце Писання: «Мудра дружина влаштує дім свій, а дурна зруйнує його своїми руками» (Пр.14: 1). Я бачила, що мій дім руйнується, але не розуміла, чому? Адже я права? Я наполягала на своїх образах, відстоюючи свою точку зору. Це тривало кілька років.

Але Бог не залишив мене.

Він дав мені Свою жінку. Вона провела мене в молитві покаяння, прощення і зречення від образ. З молитви я встала іншою людиною. Бог зцілив мене від виразки, гастриту. Зникли оперізувальні й ниючі голодні болі. Мені здалося, що в мене виросли крила: спав вантаж образ і провини, і розправився хребет — сутулість пішла! Усі нутрощі стали здоровими й міцними. Це було справжнє Боже диво! Крім того Бог, Який усе робить у повноті, дав мені здатність прощати. Здатність прощати була наслідком емоційного зцілення, коли прийшла істина про дійсну ситуацію. А фізичне зцілення стало результатом прощення.

Відмовляючись прощати, людина перетворюється або на жертву (бідний я, нещасний — жалість до себе), або на гонителя (переслідувача) — у неї з’являється агресія, бажання помститися.

Образа позбавляє людину майбутнього, тому що вона весь час живе минулими спогадами. А якщо виходить у майбутнє, то щоб помститися. Вона годує себе отрутою гіркоти: «Спостерігайте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, виникнувши, не заподіяв шкоди, і щоб ним не опоганився багато хто» (Євр. 12:15). Образою однієї людини можуть осквернитися багато людей.

Ісус також вчив про те, що якщо ми когось образили і знаємо про це, то нам потрібно примиритися з цією людиною: «Примирись із суперником твоїм скоріше, доки ти ще на дорозі з ним, щоб суперник не віддав тебе судді, а суддя не віддав тебе служникові, і не кинули тебе у в’язницю, істинно кажу тобі, що не вийдеш звідти, аж доки не віддаси до останнього кодранту» (Мф.5:26-27).

Прости, иначе ты посадишь себя в тюрьму. Слуги, т.е. бесы, поведут тебя по жизни. Они будут указывать тебе путь, будут держать тебя в соответствующем состоянии. Будут нашептывать тебе, какой твой обидчик мерзкий и какой ты хороший. Слуги-истязатели – духи неприятия, непрощения, самосожаления, обиды, ненависти будут отнимать у тебя время, силы, цели, планы. Вместо того, чтобы достигать чего-нибудь, учиться, работать или просто отдохнуть, сходить в гости, порадоваться – ты запер себя в тюрьму, где нет ни радости, ни мира, ни людей, потому что людей видеть не хочется. Человек впадает в депрессивное состояние с мыслями о ненужности, несостоятельности, одиночестве, ведущие к мыслям о самоубийстве.

Такий затяжний хворобливий стан душі може перейти в стан фізичних хвороб. І тоді до катів ще додадуться духи хвороб і немочей. І крім болю емоційного прийде ще біль фізичний. Ти віддаси все: хороші взаємини в сім’ї, віддаси всі свої гроші на безрезультатне лікування: «багато потерпіла від багатьох лікарів, виснажила все, що мала, і не одержала жодної користі, але прийшла ще в гірший стан» (Мк.5:26). Будеш лягати спати і прокидатися не зі своїм чоловіком, а зі своєю образою. Образа стане твоїм богом і визначатиме твоє життя. Це шлях, що веде до смерті. Цей стан — ніби всередині тебе все висмоктано, немає нічого, тільки попіл і порожнеча.

Тому що ти втратив зв’язок із Богом — джерелом життя і приєднався до джерела смерті. Тобі ніде почерпнути сили і життя. Твоїм останнім кодрантом стане твоє життя або прощення.

Головні причини образ — це незнання того, хто такий Бог і хто я, мої незаповнені потреби в любові, прийнятті, цінності, значущості.

До останнього дня, прожитого нами на цій землі, нам доведеться боротися з образами і непрощенням. За образами стоїть смерть! Людина, наповнена образами, може віддати іншим тільки те, що в неї є: образи, гіркоту, неприйняття, ненависть, гнів, страх, поразку і смерть.

Образи — це діра, через яку витікає життя.

Є брехня, яка заважає прощати: нерозуміння різниці між прощенням і відновленням стосунків. Багато хто думає, що якщо вони прощають, то й стосунки будуть, як раніше. І мучаться почуттям провини, що не можуть ставитися до людини як раніше, не «дотягують» до того, як треба прощати. Але для відновлення стосунків після конфлікту потрібен час, і вони можуть не бути такими ж довірливими, як раніше. Іноді відновлення стосунків у повноті неможливе.

Що найстрашніше в образах і непрощенні?

Ми передаємо свій спосіб життя, свої звички та поведінку своїм дітям. Через неправильну поведінку батьків (і матерів), які є образом Небесного Отця для своїх дітей, образи на своїх батьків, прийняті в дитинстві, автоматично переносяться на Бога.

І, коли людина приймає Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем, але вона так і не розібралася зі своїми образами й непрощенням, то якогось чорного дня ця образа може «вистрілити», і людина піде з церкви і на роки, а то й назавжди, може відійти від Бога. У дитинстві батько залишив сім’ю, і дочка, яка виросла без нього, одного дня переконується в брехні, що і Богу немає до неї жодного діла, і йде у світ віддавати все, до останнього кодранта.

Нам потрібно прощати заради того, щоб наші діти жили щасливо. Заради того, щоб наші сім’ї були в мирі та радості. Зрештою, заради власного духовного, душевного та фізичного здоров’я.

Отже, образи і непрощення тримають людину в рабстві, у в’язниці. Єдиний вихід — це пробачити. Людина, яка не хоче прощати, прирікає своє життя і свої взаємини з Богом і людьми на руйнування. Бог дає нам сили прощати. Прощати чи не прощати — наш добровільний вибір, і він визначає нашу долю. Проживемо ми наповнене, радісне, цілісне життя у спілкуванні любові з нашим Господом, рідними і друзями чи просидимо в одиночній камері озлоблення і гіркоти все життя — це наш вибір.

Бог говорить через Мойсея: «…життя і смерть запропонував я тобі, благословення і прокляття. Обери життя, щоб жив ти і потомство твоє» (Вт.30:19).

Отже, виходячи з вищесказаного, ми бачимо, що своїм рішенням прощати чи не прощати ми демонструємо світові два царства, два способи життя і обираємо свою долю: цілісність або руйнування.

Обираючи непрощення, ми порушуємо Божу заповідь прощати так, як пробачив нас Господь, стаємо неслухняними, впадаємо в гординю, роздратування, образи — живемо по плоті, що призводить нас до несвободи, гіркоти, руйнування взаємин, втрати здоров’я. Але головне, ми втрачаємо за власним вибором взаємовідносини з нашим люблячим Отцем, у Якого завжди є вихід із будь-якої ситуації. І в результаті відрізаємо себе від Божих благословень і Його життя. Завдаючи шкоди не тільки собі, а й оточуючим.

Прощаючи в нашому повсякденному житті, ми показуємо людям Божу природу, що прощає, несемо Євангеліє своєю поведінкою і ставленням, живемо за духом і перебуваємо в Божій волі на території Царства Божого. Ми пожинаємо наслідки свого правильного вибору: благословення, зцілення, мир, радість, життя в гармонії з собою і з оточуючими. Ми зростаємо духовно і переживаємо особливу любов і близькість із Богом.

Через прощення ми входимо в ту перемогу, яку завоював для нас на хресті Христос.