Як упоратися із самотністю

Кожен з нас усередині себе має зв’язок із Богом. І кожен може це джерело всередині себе відкрити. Ось відкрийте в собі цю любов Божу — і ви назавжди забудете про самотність

Долина самотності

Мудрість вимагає від нас, щоб ми розглядали самотність у зворотному порядку і правильно на неї реагували. Ті кілька десятиліть, які я жив один, самотність не здавалася мені другом, вона здавалася мені ворогом. Вона постійно нагадувала мені про мої минулі невдачі у взаємовідносинах — взаємовідносинах, які, на мою думку, мали б позбавити мене цього хворобливого почуття.

У цьому й прихована небезпека самотності: якщо вона не є вашим другом, тоді, найімовірніше, вона — руйнівний ворог у вашому житті. Ми всі знаємо людей, для яких самоізоляція — захисний механізм. Вони користуються ним, щоб упоратися з відсутністю взаємин або з болем, який взаємини їм заподіяли, (Притчі 18:1 у перекладі — «Хто живе сам по собі — чинить, що хоче, а на слушні поради лише свариться»). Для таких людей самотність стає ущелиною, в якій вони живуть, замість долини, яку вони мають пройти.

Хоча самотність легко побачити в тих, хто усамітнюється від суспільства, більшість із нас живуть, відчуваючи загальне занепокоєння взаємовідносинами і сподіваючись, що хтось прийде, щоб позбавити нас від нашої самотності. Перефразовуючи вислів, більшість людей проживають життя в тихому відчаї. З цією пандемією тихий відчай у більшості будинків стає ще більш самотнім відчаєм.

Як приймати самотність

Самотність — це частина внутрішньої архітектури нашого образного мислення. Вона працює подібно до датчиків у нашому автомобілі, які повідомляють нам про те, що чогось бракує — мастила в двигуні або тиску в шинах. Ми були створені для Бога і для спілкування один з одним.

У занепалому творінні жодні людські взаємини не можуть задовольнити це бажання повністю. Наша здатність бути повністю задоволеними в Бозі також недосяжна на землі: через гріх, що мешкає в нас, наше спасіння є неповним, доки ми очікуємо на наші прославлені тіла й повноту радості в Божій присутності (Пс. 15:11, Пс. 22:2).

Доти, незалежно від нашого сімейного стану, кола наших друзів, нашої близькості до дітей і онуків, ми завжди будемо якоюсь мірою самотніми. Як людина, яка прожила тривалий час як неодруженою, так і в шлюбі, як без дітей, так і з дітьми, у здоровій церковній громаді та з чудовими друзями, я закликаю вас дивитися на самотність у цьому житті як на певний подарунок від Бога.

Подібно до того, як голод підштовхує нас їсти, і як спрага спонукає нас пити, самотність чинить на нас тиск, скеровуючи нас до глибших і справжніших взаємин із Богом і з іншими людьми. Вона вириває нас із тяжіння егоїстичного життя і веде до самовіддачі у взаєминах. Якщо замість того, щоб ображатися на самотність, ми станемо розглядати її радше як вкладений у нас Богом стимул до людського розвитку, вона благословить нас (Дії 20:35).

Якби я міг звернутися до самого себе в минулому, коли я переживав чергові свята на самоті свого будинку, я б сказав: «Ти покладаєш занадто великі надії на те, що дружина і сім’я можуть тобі дати». Я щасливий у шлюбі. Мені дуже подобається бути батьком. Але коли ми вважаємо, що наші бажання будуть заповнені, якщо в нас буде ось ця людина або ось такі взаємини, ми реагуватимемо на самотність розчаруванням і руйнівною ізоляцією.

Дозвольте болю вас мотивувати

Самотність завдає болю. Бог вклав у нас колючі нагадування про те, якою прекрасною є гармонія з Богом і з іншими людьми. Біль є мірою втрати. Не всякий біль поганий. Коли я тренуюся, біль говорить мені про те, що я роблю щось корисне для мене. Це — хороший біль. Самотність може бути хорошим болем, якщо ми правильно її витлумачимо. Який це має вигляд?

Самотність створює внутрішню енергію. Я можу використовувати цю енергію на те, щоб ображатися на свою самотність або зациклюватися на ній. Або ж я можу взяти цю енергію і цілеспрямовано тягнутися до інших із цією енергією.

Для цього необхідні дисциплінованість і самоконтроль, оскільки моя плоть заохочує саморуйнівні імпульси. У християн є благословення єдності з Христом і сила Святого Духа, що мешкає всередині них, і завдяки цьому вони можуть протистояти бажанню плоті озброїтися самотністю (Рим. 6:4; Гал. 5:16-17).

Ми дійсно можемо перетворити самотність на інструмент для позитивних змін у нашому житті.

Перетворіть самотність на очікування

Багато років мого неодруженого життя я потай припускав, що я відчував цей внутрішній біль через те, що був один. Згодом я усвідомив, що є різниця між самотністю і тим, щоб бути одному.

Один — це математична реальність одиниці, до якої нічого не додано. Коли ви самі, і ви самотні, легко повірити в те, що чоловік або дружина, сім’я або церковна сім’я позбавлять вас самотності. Однак, мій досвід узгоджується з тим, чого вчить Писання: один плюс один не дорівнює відсутності самотності. Загальновідомі привабливі сторони шлюбу — сім’я, секс і діти — дуже допомагають у щоденній боротьбі. Але навіть у найкращих моментах шлюбу, батьківства (або материнства) і дружби завжди чогось не вистачає: гармонія минає занадто швидко. Тепле почуття турботи вислизає. Людські взаємини відступають і витікають. Навіть у їхніх найкращих проявах ми відчуваємо, що чогось не вистачає.

З цієї причини нам варто радіти. Ми повинні радіти усвідомленню, що навіть найкраще в цьому житті залишає нас незадоволеними, прагнучими чогось більшого, кращого і тривалішого. За всієї чудової цінності цих земних дарів той факт, що вони не задовольняють нас, робить Божі обіцянки повністю наситити нас назавжди ще більш приголомшливими. Це означає, що наша радість у Ньому і одне в одному буде кращою, глибшою і ще щасливішою (Фил. 1:23). Будь-яка самотність на землі — це внутрішнє підтвердження, що найбільша радість від взаємин ще попереду. Відсутність має змушувати серце дивитися вперед.

Це не притупляє біль самотності, але переконує нас, що цей біль є частиною швидкоплинного і тимчасового світу, який минає (1 Пет. 1:24-25). Наше майбутнє абсолютно вільне від самотності й насичене повнотою взаємин сильніше, ніж ми можемо собі уявити. Коли самотність з’явиться наступного разу, подякуйте Богові за те, що ваша самотність переконливо нагадує вам про ту славу, яка чекає на вас у майбутньому разом із Ним.